Про школярку Марійку та її платкові ляльки

Просять ляльки, просять - сумно, як ніколи:
"Не лишай же нас, Марійко, ідучи до школи...
Дорога далека, торбинка важкенька,
Там діти великі, а ти ще маленька..."
Всміхнулась Марійка: "Ні, лялечки, годі!"
Ой, вже на подвір'ї, ой, вже на городі!
Прийшла вже зі школи, з'їла хлібця скибку,
Стала оглядати свою нову книжку.
Лялька-полотнянка з хороброго роду:
- "В куті є відерце, кину книжку в воду..."
Ця лялька смілива - вже коло Марійки, на лавочці сіла.
.

..."Якже тую книжку до води кидати?
Ой, що за малюнки! Треба оглядати".
А ляльки шовкові, тоненькі панянки,
Грубі, кожухові, йдуть до полотнянки.
Лялечки Марійку, мов бджілки, обсіли:
"Читай же, читай же!" - всі загомоніли.
Марійка всміхнулась:
"Ой, що ви за діти! Та вже, щоб читати, то треба уміти!
Тому сидіть тихо, не плачте ніколи,
Бо вчитись читати я ходжу до школи".

Цей вірш поетеси Марійки Підгірянки для Вас опублікувала Марічка Чапля.